Борець за Ізраїль і друг України: як одесит Жаботинський шанував Шевченка та створював нову батьківщину.

У будь-якому русі – національно-визвольному, націоналістичному тощо – є свої яскраві, харизматичні лідери. Уроженець Одеси Володимир (Зеев) Жаботинський увійшов в історію сіоністського руху як один з засновників і творців держави Ізраїль. Він народився 14 жовтня (за новим стилем) 1880 року в заможній родині асимільованих євреїв. Корені батька і матері походили відповідно з Нікополя та Бердичева.

Ідейна основа світогляду Жаботинського пройшла складний шлях. Працював з 16 років у найбільшій провінційній газеті Російської імперії – "Одеський листок", був навіть її кореспондентом у Швейцарії та Італії. Опинившись у ліберальному середовищі, юнак миттєво став відомим журналістом, незабаром спробував себе в якості письменника і перекладача. Писав спочатку виключно російською мовою.

У націоналістичній, великодержавній Російській імперії у 1903-1905 роках відбулися єврейські погроми, фактично спрямовані рукою царя Миколи II, царедворців та більшістю представників вищого православного духовенства. Жахливий погром стався 6(19)-7(20) квітня 1903 року в Кишиневі в Бессарабії, під час якого загинуло близько 50 людей, до 600 осіб були поранені і покалічені.

Саме після Кишинівського погрому 1903 року майбутній святий РПЦ, псевдолікар, протопресвітер Іоанн Кронштадтський, відомий як запеклий монархіст і чорносотенець (тут потрібно поставити знак рівності – і антисеміт) писав: "Серце царя держави, особливо, сумує про цю жахливу криваву подію".

Насправді антисемітизм протягом багатьох десятиліть був однією з складових державної політики імперії Романових. Євреї, замкнені в смузі осілості (більша частина материкової України без Слобожанщини, Крим, Бессарабія, Білорусь, Литва, губернії Царства Польського) перебували в становищі вигнанців. Так, були винятки (купці 1-ї гільдії, викресті, тобто євреї-конвертанти, колишні військові та ті, хто отримав вищу освіту), проте абсолютна більшість представників цієї нації була обмежена в правах і не мала навіть права покидати територію смуги осілості.

Володимир Жаботинський вже влітку 1903 року вступає в єврейську самооборону в Одесі, бере участь у зборі грошей для придбання зброї. Нарешті, він остаточно повертається до єврейської ідентичності предків, вивчає древній єврейський мову – іврит (більшість українських євреїв-ашкеназі говорили на їдиші) і починає все більше цікавитися політикою.

Наприкінці 1903 року Жаботинський переїжджає до Санкт-Петербурга, де продовжує працювати журналістом – у газетах "Єврейське життя" та "Русь", у журналі "Заря". В умовах наростання революційних настроїв і початку Першої російської революції він у своїх статтях відстоював свободу особистості і виступав проти антисемітизму царської влади.

23-річний Жаботинський вже відомий літератор в Росії, автор п'єс і гострих фейлетонів; серед знайомих одесита друг дитинства Корній Чуковський (Корнійчук), а також Максим Горький і Олександр Купрін, які говорили про його "вродженому таланті". Однак вже тоді в Жаботинському, журналісті та літераторі починає "перемагати" політик. Ще в серпні 1903 року він був делегований на VI Сіоністський конгрес, що відбувся в Базелі (Швейцарія). З цим конгресом пов'язані сфальсифіковані таємною поліцією Російської імперії і опубліковані відомим російським релігійним письменником-антисемітом Сергієм Нілусом "Протоколи сіонських мудреців".

17(30) жовтня 1905 року, в умовах Всеросійської політичної страйки, а також прямої загрози скидання монархії після ганебної поразки в Російсько-японській війні, цар Микола II проголосив Маніфест. У ньому йшлося про часткове надання населенню політичних і особистих свобод, а також ослаблення цензури.

Ця подія викликала піднесену реакцію серед революційної молоді та студентів. Одночасно по всій державі почалися "патріотичні" демонстрації на підтримку влади, які в межах осілості буквально на наступний день завершилися погромами у багатьох містах. Головними цілями погромників була студентська молодь, часто дуже радикально налаштована до царизму і, звичайно, єврейське населення.

Так, в Одесі при майже повній бездіяльності влади вже 18(31) жовтня 1905 року почався чотириденний єврейський погром, під час якого тільки в місті (без приміських сіл) загинуло понад 500 осіб. Етнічна та релігійна ненависть православних громадян, часто декласованих і обнищавших елементів до євреїв ("патріотичні" демонстранти йшли з портретами царя, іконами і хоругвами) накладалася на звинувачення останніх в революційній діяльності.

Основну масу погромників складали селяни з навколишніх сіл і тисячі мігрантів з російських губерній – в основному чоловіки, які приїхали на сезонні роботи в одеський порт. Поліція сама часто займалася грабежами і вбивствами; арештовані погромники відпускалися майже відразу, як тільки вони підписували "каяттєві" листочки з уже заздалегідь надрукованими "свідченнями". Єврейська самооборона не могла протистояти погромникам, підтримуваним владою; для наведення порядку навіть використовувалися військові частини. І військові полювали в першу чергу за радикально налаштованою молоддю і євреями…

Ці події зробили з Жаботинського радикала, причому не соціалістичних поглядів. Ідея побудови незалежної єврейської держави стала його ідеєю-фікс. І головним чином на історичній "землі Ізраїлю" в Палестині, яка на той час належала Османській імперії. У 1908-1909 роках Жаботинський працює журналістом у Туреччині, і там вперше відвідує Палестину, де зустрічається з євреями-репатріантами з першої та другої алії (власне репатріація, "підйом", "восходження" на івриті). До 1914 року на