Після появи новин про закупівлю Агенцією оборонних закупівель Міністерства оборони України протитанкових мін M6A2 часів Другої світової війни, відомство опублікувало офіційний коментар, в якому розкрито деякі аспекти цього процесу. Проте, посадовці не уточнили кілька надзвичайно важливих моментів.
Зокрема, Агенція повідомила, що контракт на придбання цих мін укладено без фінансових зобов'язань, і оплата за M6A2 відбудеться лише "за умови успішного проходження технічної інспекції всіх виробів, включаючи полігонні випробування".
Також зазначено, що ці міни фактично зарезервовані за Україною, але їх придбання залежить від "позитивного висновку інспекції всіх виробів за участю кінцевого споживача (представників Генерального Штабу ЗСУ), включаючи проведення полігонних випробувань партії кожного року виробництва".
Водночас, на тлі розголосу, Defense Express з власних джерел дізнався про дві надзвичайно важливі деталі, про які Агенція забула згадати. Перша полягає в тому, що ці ж міни з цього самого складу в одній з країн НАТО раніше пропонувалися Україні за ціною 250 євро за одиницю. Проте тоді ця пропозиція не була розглянута, оскільки така ціна за 80-річні міни вважалася занадто високою.
Однак, як тільки постачальник змінився, а ціна зросла до 600 євро за одиницю на ті ж самі міни, в Агенції оборонних закупівель Міністерства оборони не лише зацікавились, але й почали захищати цей контракт, посилаючись на критичну потребу українського війська в протитанкових мінах по всій лінії фронту.
Особливо в умовах, коли, як повідомляється самою Агенцією, існує можливість резервувати озброєння "без фінансових зобов'язань". І якщо це можливо без жодного авансу, то чому б не забронювати запаси новіших мін або взагалі виробництво абсолютно нових.
Більше того, посилання на потребу в протитанкових мінах тут не є обґрунтованим, оскільки M6A2, яку планує закупити Агенція, насправді не є протитанковою міною. Вона не здатна розірвати гусеничну стрічку, що було підтверджено на практиці під час Другої світової війни. У ній просто недостатньо вибухівки, навіть якщо не враховувати питання, як вона працюватиме після 80 років зберігання. Саме тому на виробництві ці міни були замінені на вдвічі потужніші M15 із 10 кг вибухової речовини.
Друга деталь, яка стала відома, але була "забута" Агенцією оборонних закупівель, це те, що посередник, який продає ці протитанкові міни, встановив дуже обмежені часові рамки для такої інспекції - три дні. При цьому кількість інспекторів також обмежена лише трьома особами. Тому виникає цілком логічне питання, як три особи за три дні можуть перевірити далеко не одну, не десять, не сотні й навіть не кілька тисяч протитанкових мін.
Однак можливою підказкою є те, що сама Агенція зазначила, що полігонні випробування мають пройти "партії кожного року виробництва". А доступні джерела вказують, що їх виробляли або з осені 1943 (до стандартизації під тимчасовою назвою Т-6Е1), або з травня 1944 по травень 1945 року, оскільки їх "зняли з конвеєра" через низьку ефективність.
І залишається сподіватися, що із загального обсягу для перевірки не буде відібрано умовні дві міни за 1944 та 1945 рік. А також на те, що в Агенції оборонних закупівель не погодяться на такі досить дивні вимоги з боку посередника.
І зрештою питання навіть не в тому, чи потрібні такі міни, адже можна бути впевненим, що українські сапери знайдуть їм застосування на полі бою. Але ціна має відповідати ризикам поводження з 80-річною вибухівкою, гарантійні терміни експлуатації якої вичерпались 20 років тому за радянськими та 45 років тому за американськими нормативами. І якщо вже виступати їх "утилізатором", то хоча б не за ціною, яка майже відповідає вартості нової, точно працюючої та справді протитанкової міни.